ART NOW: Сергій Якименко. Про оптимістичне мистецтво та семіотичну систему коміксу
27.07.2018
За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. У серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодні, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.
Харківський художник Сергій Якименко – один з небагатьох українських авторів, який працює в жанрі коміксу, вдаючись до дослідження знакових елементів поп-культури. Про цілісність як вищу форму краси та семіотичну систему коміксу далі у ART UKRAINE.
Наразі у столичному просторі Головної пошти країни «Укрпошта Арт Хаб» проходить персональна виставка ваших творів. Що є головною ідеєю представлених робіт?
Основою є показ процесу інтеграції людських емоцій у заломленні позірним хаосом самого зображення, у якому насправді прихована гармонія цілого. Саме вона конкретизує принцип єдності протилежностей, характеризуючи цілісність як вищу форму краси.
За сюжетним спрямуванням ці роботи – про специфіку міжособистісних стосунків. Чи не запитують вас, чому сьогодні, коли країна перебуває у стані соціальної та політичної турбулентності, ви продукуєте мистецтво легке і невимушене?
На кожну дію знаходиться своя протидія. На тиск соціально-політичного мистецтва я відповідаю продукуванням свого: доступного для сприйняття, оптимістичного і видовищного.
Ви зазначали, що з усіх засобів художньої виразності найважливішу роль відіграє композиція. Чому?
Майстерне розташування образотворчих елементів на картині дозволяє з найбільшою повнотою висловити мій задум. Мене надихають обкладинки сучасних коміксів, які являють собою перетлумачені символічні образи поп-культури.
Ваші роботи часто порівнюють з творами американського художника Роя Ліхтенштейна, хоча, на мій погляд, спільною є виключно стилістика коміксу. Ви не запозичуєте його чорні плями, крапкову технологію промислового друку та не вдаєтеся до критики суспільства споживання…
На жаль, недостатня освіченість – величезна проблема вітчизняного глядача. Коли людина бачить стилізовану під комікс роботу, вона повинна розуміти, що світ не обмежується Ліхтенштейном. Просто ми обидва у захваті від післявоєнних американських коміксів і це єдине, на мій погляд, що об'єднує наші художні практики.
Маркер нашої епохи – яскравий візуальний образ. Чи не здається вам, що, одного разу використавши малюнок як відправну точку для формування письма, людство знову повертається до тої цивілізації, якій достатньо знакового образу з конкретним коротким посланням. Як ви можете пояснити своє бажання працювати з коміксом як з готовою семіотичною системою?
Просто ми живемо у епоху, коли інформація, через її величезну кількість, прагне до максимальної очевидності і візуальної наочності. Моє осмислення коміксу характеризується постійним розширенням його можливостей, перманентним включенням нових образів, використанням його поза межами «гри»: у рекламі, книжковому оформленні, дизайні речей. Окрім того, комікс є одним з найпопулярніших жанрів масової культури, що, так чи інакше, все ж таки впливає на суспільну свідомість. Моє мистецтво тяжіє до простоти за формою і видовища за змістом, стаючи опонентом концептуальним зразкам, по-справжньому зрозумілим дуже вузькому колу поціновувачів.
Яким чином у ваших творах поєднуються елементи американського коміксу, що будується на схемі «свій-чужий», «супергерой-суперлиходій», та коміксу Азії, де герой дуже схожий на нас, така собі «людина з натовпу»?
Річ у тім, що комікс бере участь у поверненні нашій культурі деякої частини втраченого ігрового елемента людського буття, тому образ і може бути синтезованим, і головним чином слугувати для реалізації естетичних та етичних функцій.
Отже, що лежить в основі вашого творчого методу?
Естетика колажу.
Ви закінчили факультет скульптури Харківського художнього училища. Коли всерйоз зайнялися живописом?
У 2001 році мені до рук потрапив журнал «Великі художники», такий собі збірник, який зрештою перетворився на масштабне видання. Я зацікавився обкладинкою, на ній вперше побачив твори дадаїстів. Згодом почав експериментувати у жанрі колажу, а після номінації премії PinchukArtCentre 2015 – мене захопив живопис.
Окрім живопису, ви створюєте інсталяції. Розкажіть, будь ласка, про роботу «Соціальні відхилення», яку ви подавали на конкурс у PinchukArtCentre? На відміну від інших робіт, вона є менш оптимістичною і має досить чітку соціальну проблематику.
Ця інсталяція відображає соціальну структуру сучасного українського суспільства. Тут представлені такі негативні масові соціальні явища як: пияцтво, злочинність, бюрократизм, релігійний та ідейний фанатизм, тоталітаризм, що поступово ведуть до розмитості кордонів допустимого і розпаду суспільства через його деградацію. Приналежність до того чи іншого прошарку я розкриваю за допомогою додаткових атрибутів: буклети, газети, інформація та телефони у руках людей.
Чи порушуєте ви тему деміфологізації концептуального мистецтва?
Частково так. Я не надто добре знаюся на концептуальному мистецтві, але бачу тенденцію до надмірного бажання все ускладнювати, приховувати відсутність навичок за надто глибоким змістом, або ж концентруватися виключно на політичних дискусіях. На підсвідомому рівні мені хотілося це відштовхнути, дати людям можливість відволіктися і відчути себе, свої почуття та потреби.
Про авторку:
Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.