Із серії Контрформи

«Конт­рфор­ми» — ве­ликий про­ект На­зара Біли­ка, що скла­даєть­ся з творів різно­го мас­шта­бу і ха­рак­те­ру, але об'єднаних однією ідеєю, яка доб­ре відоб­ра­жає сутність усієї твор­чості скуль­пто­ра. Біли­ка хви­лює прин­цип взаємодії зовнішнь­ого і внутрішнь­ого, ма­теріаль­но­го і не­матеріаль­но­го, ме­ханізм по­яви фор­ми і конс­тру­юван­ня прос­то­ру. Скуль­птор час­то ко­рис­туєть­ся мо­вою зво­ротнь­ого об’єму — конт­рфор­ми, яка по суті своїй є по­рож­не­чею, з якої на­род­жуєть­ся фор­ма «Конт­рфор­ми»

«Конт­рфор­ма» — це «тінь­овий син­тез» фор­ми, з яко­ї, відповідно, на­род­жуєть­ся «тінь­овий» аналітич­ний ряд, неп­ро­яв­ле­ний світ пер­шопри­чин». (На­зар Білик)

Мо­вою скуль­пту­ри ху­дож­ник роз­повідає про те, як народжується по­чат­ко­ва ідея, як сенс пос­ту­пово зна­ходить фор­му, про­яв­ля­ючись у фізич­но­му прос­торі, праг­не наблизитись до пер­шопри­чин на­род­ження суб­станції. При пог­ляді на ро­боти з ць­ого про­ек­ту гля­дач вже са­мостій­но, за до­помо­гою влас­ної свідо­мості за­вер­шує про­цес ство­рен­ня тво­ру.

Та­ким чи­ном Білик досліджує не тіль­ки плас­тичні ас­пекти, а й ме­ханізми людсь­ко­го сприй­нят­тя. Візу­алізу­ючи са­му струк­ту­ру об­ра­зу, й­ого «зво­рот­ний бік», ав­тор ніби до­дає гля­даць­ко­му пог­ля­ду нові виміри, що роз­ши­рю­ють діапа­зон зна­чень і зба­гачу­ють асоціатив­ний ряд.